header

header lt

255990
Сьогодні
Вчора
За тиждень
Ост. тиждень
За місяць
Ост. місяць
Всього
196
644
3484
247050
14050
24527
255990
Ваш IP: 54.161.82.122
Сьогодні: серп. 18, 2017

Податки у середньовічній Таращі

Мабуть, сучасна податкова служба була б у захваті від тієї податкової бази, яка існувала на Україні 250 чи 300 літ тому. Посудіть самі: подимне, косове, поколізщина, чинш, коремна оренда, тяглове, лісове, десятинна бджолярська, очкове, плацове, котлове, подорощизна, верстове, піше, "двадцятина" від худоби...
 
Список податків можна продовжувати. Причому, ми не згадали такі дійові податкові "важелі" , як, наприклад, панщина багато видів натуральної сплати, як зерно, борошно, риба, вулики, колеса, горщики, рибальські сіті, вовна, кожухи і таке інше.
 
Правда, при більш детальному вивченні податків тодішньої України, розумієш, що податковий прес тиснув на селянина чи ремісника не завжди з однаковою силою. Багато залежало від місця проживання "суб'єкта оподаткування", його соціального стану і ще багатьох причин.
 
Давайте перенесемося у Таращу середини XVIII століття і поспостерігаємо збоку. Як живеться тут нашим далеким предкам? Які податки вони платять? Чи не ремствують на свою долю?
 
Отож, таращанський замок на високому пагорбі у межиріччі Котлуя і Глибичка. Тут живе староста або ж губернатор. Містечко нещодавно засноване і тому в ньому живе поки що небагато мешканців (78 хатин християн і 26 - євреїв за описом 1765 року).
 
Основний вид діяльності - землеробство. Є також млини (два - на Глибичку і два на Котлуї, а також один ступник для збивання вовни), є корчми (як побачимо далі - одне з найзначніших джерел поповнення місцевого бюджету).
 
Податки визначені у вигляді грошей, а є й натуральні. Причому селянин чи ремісник міг самостійно обирати форму оплати. Дуже часто господар був зацікавлений саме у натуральній данині, бо грошова одиниця, на той час польський злотий, - постійно девальвувала, обезцінюючи нажите добро.
 
І що ж платили таращанці, скажімо, у 1765 році? Від згадуваних уже 78 "халуп християнських" сподівалися отримати 984 злотих грошового податку - чиншу. Панщини слід було відпрацювати на 218 злотих і 12 грошів (один день коштував 6 грошів). Оренда від корчем і вимір від млинів становив разом 3900 злотих. Євреї сплачували лише котлове - 18 злотих в рік від котла. Двоє таращанців єврейської національності взагалі платили лише по чотири злотих поседильного ( мабуть, мали пільги як недавні переселенці).
 
Забігаючи трохи наперед, зазначимо, що польський уряд давав цілий ряд пільг євреям. Було серед них багато орендарів, що орендували корчми, гуральні промисли, буди для добування поташу, а то й цілі села і староства. Крім загальних податків, лихварі давали свої, чим викликали велике незадоволення у простого люду. Скажімо, селянин сам не міг вигнати горілки на весілля чи хрестин, а мусив одержувати дозвіл у орендаря, або купувати горілку у його ж корчмі за високими цінами. Орендар міг також накинути день - другий панщини від себе, понад завдання пана.
 
Поміщики, здебільшого, жили у великих містах - Луцьку, Кам'янці, Острозі чи Львові, а орендар сам заправляв господарством, визискуючи "холопів". Ось чому часто народний гнів під час повстань, у першу чергу, був спрямований проти орендарів-євреїв. Щоправда, Таращанське староство було бідним і його старости - Блендовські, Бущовські, Лясковські, Медведовські - жили здебільшого, у Таращі, не передоручаючи ведення господарства орендарям. Давалися у оренду лише невеликі об'єкти.
 
Повністю звільнялися від податків так звалі "лібертові" мешканці, тобто - вільні. У Таращі таких за згаданий рік було троє, а у Лісовичах, що також належали до Таращанського староства, - четверо (ставничий, війт, осавула і лісничий).
 
Частина таращанців платили тільки грошовий податок, а панщини не відробляли. Очевидно, це були більш заможні мешканці, які мали досить грошей. Були й такі, хто платив мало у грошах, зате відробляли панщину. Остання повинність у Таращі була незначна - лише день на тиждень (у Західній Україні подекуди панщина становила 5 - 6 днів на тиждень).
 
Пояснити цю різницю просто: Тараща була, так би мовити, у "прифронтовій" смузі. Південніше лежало так зване Дике поле, звідки завжди можна було чекати татарських набігів. Отож, поселенці отримували тут численні пільги. Часом їм треба було нести сторожову службу і брати участь у військових походах.
 
Серед повинностей таращанців були ще два дні косових на тиждень (очевидно, тільки на період косовиці) і прядіння мотків ниток із двірського прядива. Ось і все.
 
Два порівняння, Лісовичі (разом з Дубицьким) сплачували чиншу 1096 злотих, відробляли панщини на 530 злотих, платили косового 225 злотих, корчемної оренди 3200 злотих, і пряли мотки прядива - 51 штуку по 6 грошів кожен. Тобто, лісовичани платили більше. Але і жителів тут було більше (113 хат, які обкладалися податками). Були у лісовичан ще бджолярські податки і ставкове - за рибу, яку відловлювали у 1763 році, спускаючи воду.
 
Всього по Таращанському староству у 1765 році було одержано податків на 10995 злотих. Нагадаємо, що до староства належало саме містечко Тараща і село Лісовичі (разом з присілком Дубицьким). Це були не вельми великі доходи. З цієї суми 429 злотих йшло на утримання таращанського губернатора, 2641 злотий - до коронного (королівського) скарбу. Куди йшла решта грошей - у документах не зазначено.
 
Порівняно малі податки не зупинили таращанців, коли на великій частині України вибухнуло народне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Це сталося лише через три роки після згадуваного 1765 року. Наші земляки разом з білоцерківцями, богуславцями, ставищенцями брали участь у цьому русі. Після придушення повстання все повернулося на старі місця.
 
Але на заході України селянам жилося ще гірше, і вони тікали на Подніпров'я, Побужжя, Пороський край. Звісно, зріс і валовий збір податків. Так, із староства у цьому році було зібрано 55084 злотих. Щоправда, крім Таращі і Лісович, до староства належали вже Мала Березянка, Мала і Велика Вовнянки, Юшків Ріг (Петрівське) і Миколаївка (Володимирівка).
 
Попри все, край розвивався, зростало населення, освоювалися землі. Шкода тільки, що нажите трудом наших земляків збагачувало десятки і сотні років то Варшаву, то Петербург, то Москву, то казна-які режими, що потребували "інтернаціональної допомоги". В результаті, як казав незабутній Леонід Макарович, маємо те, що маємо